Доля Олега: Чому волейболіст Плотницький виявляє дволикість?

На фоні недавніх досягнень, колишній зірковий волейболіст України Олег Плотницький знову вирішив привернути увагу до своєї особи через маніпуляції у публічному просторі. Вочевидь, успіхи в складі "Перуджі", де він здобув 28 очок у матчі проти "Трентіно" та отримав титул MVP у першій грі Ліги чемпіонів, стали для нього додатковим стимулом. Коли Олег на початку сезону залишався на лавці запасних, він поводився стримано. Але останнім часом його активність зросла. Спершу колишній капітан національної збірної України почав обговорювати чутки про можливе звільнення аргентинського тренера Рауля Лосано з посади головного тренера нашої команди.

"Схоже, що існує ймовірність, що небесний дар можуть відібрати", - із легким відтінком іронії зауважив волейболіст.

Коли інформація про відставку виявилася звичайною журналістською "качкою", Плотницький віджартувався: "Тренер на місці! Домашнє завдання: всім без виключень підготуватися до Ліги націй!" І наче трохи втихомирився.

До того часу, поки не з'явився в мережі резонансний пост олімпійського чемпіона зі спортивної гімнастики Олега Верняєва про ситуацію в його виді спорту і корупційний скандал навколо віце-президента профільної Федерації Стелли Захарової.

Плотницький поділився дописом Верняєва і зауважив: "Чи це справді така доля для Олегів у спорті? А може, це просто випадковість? Можу його зрозуміти, адже у нас не вистачає 6,6 мільйонів!"

Іншими словами, Плотницький порівняв себе з видатним гімнастом Верняєвим, намагаючись взяти на себе роль борця та жертви. Проте, жоден з цих образів, м'яко кажучи, йому не личить.

Олег Верняєв - олімпійський чемпіон, чемпіон світу і семиразовий чемпіон Європи. Він зберігав вірність Україні навіть тоді, коли відтік провідних гімнастів з нашої держави отримав масовий характер. Олег колись розповідав, що мав пропозиції зокрема з рф. Проте ніколи не вагався, кого йому представляти.

Олег Плотницький, визнаний одним із найталановитіших волейболістів свого покоління, значно сприяв успіху молодіжної збірної України, яка досягла фіналу Євроволей-2016. Пізніше він також допоміг національній команді досягти чвертьфіналів чемпіонатів світу та Європи. Це, безумовно, є важливим досягненням для командних видів спорту, хоча й не є унікальним. Враховуючи той кризовий стан, в якому опинився український волейбол до 2015 року, коли Михайло Мельник став президентом Національної федерації, за останні вісім років відбувся вражаючий розвиток. Проте ми лише відновили позиції, які мали в 90-ті роки минулого століття, коли наша збірна також входила до топ-10 на чемпіонатах Європи та світу.

Інша справа, що так зване покоління gold generation, яке сам Плотницький охрестив цим терміном, виявилося здатним перевершити ці досягнення. Проте, під час повномасштабної війни, воно виявило свою дріб'язкову природу, опинившись у скандалах і масово відмовившись виступати за національну збірну у 2024 році. Це стало наслідком зміни головного тренера: латвійця Уґіса Крастіньша замінив аргентинець Лосано. Варто зазначити, що саме Плотницький, як лідер цієї генерації футболістів, став головною рушійною силою заколоту, що фактично призвело до розпаду команди, яка колись викликала симпатії у всій країні.

Сьогодні, після всіх цих історій з преміальними та невдоволенням, що збори відбуваються у Варшаві, а не в Ризі, симпатії до Плотницького в Україні має хіба група журналістів та відвертих особистих фанатів. Бо ж час показав, що святе місце пустим не буває. Досвідчений тренер Рауль Лосано зібрав нову команду і не просто з нею не провалився, на що вочевидь розраховували заколотники, а виграв Золоту Євролігу і путівку в Лігу націй, де Україна досі не виступала жодного разу в історії.

Щодо Плотницького-громадянина, до початку повномасштабної війни його агентом був росіянин на ім'я Антон Бобров. У його Instagram-акаунті можна знайти безліч спільних фотографій з українською знаменитістю. Сам Плотницький заявляє, що припинив співпрацю з Бобровим після 24 лютого 2022 року. Натомість він обрав серба Джорджа Матіясевіча, який очолює агентство LZ Sport Agency, те саме, що представляє і Бобров. Однак, варто зазначити, що Матіясевіч не приховує своїх симпатій до Росії і регулярно відвідує країну-агрессора, про що свідчить його Instagram. За офіційними даними, LZ Sport Agency має партнерські відносини з 15 країнами, одна з яких — Росія.

Але Плотницькому байдуже. Зрештою, навіщо дивуватися? Ще в жовтні 2019-го, після п'яти років з моменту вторгнення окупантів на схід і анексії Кримського півострова в інтерв'ю виданню "Главком" Плотницький сказав: "Не виключаю, що в майбутньому ще гратиму в Росії". На запитання "Те, що це країна-агресор, вас не зупиняє?" Олег відповів: "Для мене спорт то є спорт. До війни в росію чи білорусь ми їздили на ігри майже щотижня. Ви ж знаєте, що від Харкова до Белгорода рукою подати. Та й у Москві ми часто бували. Навіть так виходило, що двічі чи тричі там відзначав свої Дні народження". І додав: "Не хочу змішувати спорт із політикою. Нехай вони швидше розберуться. Мені дуже шкода людей, які страждають через дурні плани наших політиків".

На завершення варто повернутися до теми "долі Олегів". Окрім Верняєва, який в багатьох аспектах не може зрівнятися з Плотницьким, існує інший легендарний Олег – Лужний. Для нього питання самоідентифікації та виступів за національну збірну України не ставилося взагалі, незалежно від того, хто був тренером – Прокопенко, Сабо, Лобановський чи Буряк. Більше того, Лужний, як капітан і лідер команди, ніколи не піддавався обговоренню. Він грав у матчах за Україну з незрівнянною самовіддачею. І якби хтось спробував поводитися інакше під його керівництвом, наслідки були б неминучими. Лужний говорив небагато, але його слова мали вагу, і навіть найсильніші відчували трепет, коли він висловлювався. Для Олега Романовича питання про поєднання спорту й політики ніколи не виникало, ані в 2004-му під час Помаранчевої революції, ані в 2014-му, під час Революції гідності. Лужний у обох випадках відкрито виступав на підтримку українського народу з майдану, тоді як інші шукали вигоду у співпраці з ворогом і російськими агентами, як це робив один відомий волейболіст.

Отже, справа не в "долі Олегів". Суть не в імені чи прізвищі. Наприклад, ватажок бандформування "ЛНР" має теж прізвище Плотницький. Але тут є суттєві нюанси. Капітан — це не та людина, яка розбиває команду та сіє розбрат. Це лідер, який веде своїх товаришів за собою. Безумовно, Плотницький теж мав свій вплив, але не через рівень майстерності (його статистика у матчах за збірну, м’яко кажучи, не була вражаючою в порівнянні з виступами за "Перуджу"), а завдяки постійним суперечкам та конфліктам із керівництвом Федерації. У ситуації, коли щось настільки не влаштовує, було б справедливо відверто відмовитися від виступів за національну команду "під цим керівництвом". І не варто було б висловлювати свої думки і закидати колегам, коли інші досягають успіху без твоєї участі.